– Мамо…
– Ну що тобі?
– А чому люди помирають?
– Від хвороб і від старості
– А чому хворіють?
– То Бог нас карає і випробовує.
– А за що він нас карає?
– За гріхи, коли ми щось робимо не по-Божому, не по-людськи.
– А випробовує за що?
– Не за що. А навіщо. Тобі ж у школі уроки задають? Задають. Тобі не хочеться їх учити? Не хочеться, а треба. Щоб ти був розумний і жив по-людськи. А щоб узнати вивчив ти уроки чи ні – тебе питають, задають контрольні роботи, випробовують … Так і людину Бог випробовує на здоров’я, на розум, на доброту
– А чому люди помирають від старості?
– Подивись навколо. Все в цьому світі народжується, росте, цвіте, дає плоди і гине, бо віджило своє, закінчило справи на землі. А закінчив свій земний шлях – час і в дорогу.. , у Вирій, у Світ Наві, світ душ людських
– А навіщо людей хоронять? Щоб їх ніхто не викопав?
– Щоб у Вирії їх душа не потрапила в Пекло, а пішла в Хори, вгору, до Бога в Рай. Звідси і назва така – на Хори, або на похорони.
– А що, людина може ожити й вилізти з труни, з могили? Як вона може піти в Рай чи в Пекло?
– То так кажуть. Звісно, нікуди тіло людське з могили не дінеться, а от душа – то інша справа. У душі шляхів багато.
– А що таке душа?
– Душа, це те, що всередині нас. А тіло – це одяг душі. І як зношується одяг, так зношується і тіло. Ось тільки одяг шиють, а тіло виростає. От ти ростеш і зі старого одягу виростаєш. Так і людина виростає зі свого тіла, а воно ще й зношується.
– А коли душа йде в Рай чи в Пекло, то що – вона йде без тіла?
– Та ні. Тіло в неї є, тільки не таке, як ми бачимо, а інше, для людського ока невидиме.
– А що таке Вирій? І які вони – Пекло і Рай?
– Розумієш, це як наша Земля, тільки не така. Ми живемо в земному світі, а є ще й інші світи. Вони в чомусь схожі на наш і не схожі. На Землі є школи, церкви, заводи, і буцегарні, моря й лани. І скрізь є люди і кожний робить свою справу. Так і в Раю, і в Пеклі душа проходить свою школу. У Пеклі вона відбуває покарання за гріхи, а в Раю, як в школі, вона має найкращі умови, щоб учитись, робити гарні справи. Всі вважають, що в Раю нічого не треба робити, що там є все і людина там лише їсть і п’є, робить що заманеться, а більше гуляє і байдикує. Може, для кота або собаки то і був би Рай, але не для людини.
– А що, в Раю дійсно немає ні хвороб, ні труднощів, ні перепон, ні сварок, ні болю?
– Та ні. І там все як на Землі, і водночас не так. Між земним життям і Раєм така сама різниця, як між школою і університетом …
– То що, людина може потрапити після смерті в Рай, або в Пекло?
– Не знаю! Але кажуть що є різна глибина падіння і різна висота вознесіння. Найвідоміші зупинки при падінні – Маракара, Пекло, і Тартари. Маракара це світ покарань бога Мари, це світ жаху і каяття, світ усвідомлення своїх гріхів і боргів у Світі Земному. Якщо ж життя земне призвело до порушення дживи – «Шляху Данного» інших людей – душа падає в Пекло, де «зіпсовані» сторінки дживи переплавляються через фізичні страждання, через муки свідомості і душі. А от коли людина в своєму житті своїми діями і словом руйнувала свідомість і душі інших так, що їх дживи уже не можна виправити, то її душа падає в Тартари. Якщо ж людина жила праведно, турбувалася про інших і допомагала їм, захищала життя, робила добро, любила все живе, то така людина спочатку потрапляла у Вирій, або в Квітера, в кольоровий світ бога Ра, де заново проходила Земний шлях, але з більшими можливостями творчості і любові. Квітера – це квітучий світ Ра, але плоди від тих квітів душа збирає в Раю. Саме в світі Ра, або в Раю, людина усвідомлює до кінця свої можливості творчості, глибини, і кольори найкращих людських почуттів. Після університетів Раю людина може повернутися в усі нижчі світи, щоб своїм прикладом, прикладом серця і душі допомогти кволим душам зупинитись і почати шлях вознесіння. І лише ті, хто зміг врятувати загублені душі, підняти їх до Раю, ідуть ще вище, у Світ Всевишнього, у Світ Трої – у Вишній Світ, в якому душа розуміє свою співпричетність до діянь Всевишнього, стає його часткою, стає душею Всесвіту.
– А назад на Землю людина може повернутися?
– Звичайно. Мало хто може пройти земну школу за одне життя, а тому людина приходить на Землю багато разів, до десяти і більше!
– А що таке «джива», мамо?
– Це для людини її Шлях Даний, її задачі в Світі Земному. Ще до народження людини Патріархи Роду разом з Родом народу готують програму, своєрідний план життя – дживу, іноді кажуть – живу. Живу знає лише ангел людини, її невидимий двійник і захисник. І коли людина йде не по Шляху Даному, то ангел її «поправляє», підказує, при необхідності оберігає. Душа людини немовби звіряється з тим, що несе в собі ангел …
– І що, ангел весь час супроводжує людину?
– Має супроводжувати, але іноді людина настільки буває непередбачуваною , що її навіть ангел залишає. Буває й так, що ангел другої людини «вбиває» або «проганяє» твого і починає домагатися, щоб і ти пішов не своїм Шляхом Даним, прагне зробити твою душу своїм знаряддям. І якщо чужому ангелу, або чужим богам вдалося це зробити, то вважається, що ця душа пропала і тоді її дорога на «Гумно».
– А що таке «Гумно»?
– Це смітник людських, і не лише людських душ. Як залишки рослин звозяться на гумно, де перегнивають і стають добривом для інших рослин, так і душі людей можуть щось вибрати для своєї будови і навчання із душ пропащих … Навіть із Тартар може піднятися душа, а зі смітника, за «Гумна» – ніколи. Це душі зруйновані, а не загублені, до такої міри, що відновити і виправити їх уже неможливо …
– Мамо …
– Ну що ще ?!
– А як Патріархи складають долю людини, звідки вони знають, який у людини Шлях Даний?
– Он бачиш трактор оре поле? А он літак летить. А може трактор літати, а літак орати? Звичайно, ні. Так і люди. На Родовій гілці, де ти народився, ростуть плоди лише одного сорту. Ніхто не ставить на комп’ютер штурвал літака, а зайцеві ні до чого роги оленя. Так і людині … Людина народжується на своїй Родовій гілці і може родити лише плодами свого Роду. І те, чим ми відрізняємося від інших, називається Даром Божим, або «дав Ра» – дарунком.
– А які дари у нашого народу, в українців?
– Найперше, це наша мова, гармонійна і співуча. А хто якою мовою розмовляє, такою і думає, такі і результати його творчості. У нас розвинуте почуття незалежності думки і самостійності прийняття рішення. Недарма кажуть: «де два українці – там три гетьмани». Серед нашого народу дуже багато видатних учителів, учених, філософів, при тому що більшості з них властива комічність думки: ми немов би споглядаємо світ зверху, з космосу. Ось такими і ми маємо бути, щоб зберегти свої душі, щоб іти Шляхом Даним …
Мама замовкла, а я йшов і думав про шляхи земні і неземні, а також про те, який, цікаво, у мене Шлях Даний …
(В.Ю. Шевцов. Оберіг)
